Дефіцит кісткової тканини — одна з частих проблем, з якою стикаються пацієнти під час планування імплантації. У таких випадках нерідко пропонують спочатку провести кісткову пластику, збільшити об’єм кістки, дочекатися загоєння і лише після цього встановлювати імплантат.
Однак кісткова пластика і так зване «нарощування кістки перед імплантацією» — не зовсім одне й те саме. І головне — недостатній для встановлення імплантата об’єм кісткової тканини неможливо компенсувати за допомогою кістково-пластичних матеріалів.
Про це розповідає провідний спеціаліст нашої клініки Ігор Осадчий, щелепно-лицевий хірург, імплантолог, кандидат медичних наук, який за роки хірургічної практики працював практично з усіма основними методиками кісткової пластики.
Що таке кісткова пластика
Кісткова пластика — окремий напрям хірургії, основним завданням якого є відновлення втраченого об’єму кісткової тканини.
Причини втрати кісткової тканини можуть бути різними: травми, тяжкі захворювання, пухлинні процеси, хірургічні втручання, виражена атрофія.
У щелепно-лицевій хірургії йдеться насамперед про відновлення кісток лицевого скелета та щелеп.
Для цього застосовують різні методики. Серед найвідоміших — синус-ліфтинг, дистракція, розщеплення альвеолярного гребеня, пересадка кісткових блоків та інші реконструктивні операції.
Але принципово важливо розуміти початкове завдання кісткової пластики: «Кісткова пластика спрямована на відновлення втраченого об’єму кістки. І це не лише збільшення альвеолярного відростка для того, щоб встановити імплантат», — говорить Ігор Осадчий.
Кісткова реконструкція може знадобитися, наприклад, після видалення пухлини або за значного дефекту кісток лицевого скелета. Тому розглядати кісткову пластику виключно як підготовчий етап перед імплантацією неправильно.
Які матеріали застосовують під час кісткової пластики
У сучасній хірургії використовують кілька основних груп кістково-пластичних матеріалів.
Аутогенні матеріали — власна кістка пацієнта. Кістковий фрагмент отримують в одній ділянці та пересаджують у зону дефекту.
Алогенні матеріали мають людське походження. Донорська кісткова тканина проходить спеціальну обробку перед використанням.
Ксеногенні матеріали отримують із кісткової тканини тварин, найчастіше великої рогатої худоби, і також піддають спеціальній обробці.
Крім того, існують синтетичні матеріали, зокрема препарати на основі фосфатів кальцію.
Вибір матеріалу залежить від клінічної ситуації, розміру та локалізації дефекту, обраної хірургічної методики та інших чинників.
Однак у контексті імплантації виникає інше, не менш важливе питання: наскільки отримана після реконструкції тканина може слугувати надійною опорою для імплантата? Відповідь проста: ніяк.
«Імплантат можна встановлювати лише в нативну кістку», — повторює Ігор Осадчий. А це означає, що збільшення об’єму кістки за допомогою кістково-пластичних матеріалів не дасть змоги встановити імплантат, оскільки утворена внаслідок операції тканина за своєю структурою ніколи не буде такою, як нативна.
Кістково-пластичний матеріал і власна кістка пацієнта
Термін «нарощування кістки» може створювати у пацієнта досить спрощене уявлення про те, що відбувається: матеріал додали, через кілька місяців на його місці утворилася повноцінна нова кістка, після чого в неї можна встановити імплантат. На практиці процес значно складніший.
Після операції відбуваються процеси інтеграції та ремоделювання кістково-пластичного матеріалу. Їхній результат залежить від початкового стану тканин, кровопостачання, об’єму дефекту, матеріалу, що використовується, методики операції та індивідуальних особливостей пацієнта.
Саме тому слід розділяти два завдання: реконструкцію втраченого об’єму тканин і створення надійної опори для імплантата.
Наприклад, після тривалої відсутності зуба може сформуватися виражений дефект альвеолярного гребеня. Він впливає на зовнішній вигляд майбутньої реставрації. У такій ситуації кістково-пластичний матеріал може використовуватися для відновлення необхідного контуру тканин. При цьому сам імплантат повинен отримувати основну опору у власній, нативній кістці пацієнта.
Чи завжди потрібно нарощувати кістку перед імплантацією?
Пацієнти нерідко звертаються до нас після консультацій в інших клініках, де їм уже рекомендували кісткову пластику.
Типова ситуація: після комп’ютерної томографії пацієнту повідомляють, що власної кістки недостатньо і без її попереднього нарощування імплантація зубів неможлива.
Дефіцит кісткової тканини сам по собі ще не є показанням до кісткової пластики.
Існують методики, які дають змогу використовувати наявний об’єм власної кістки, обирати іншу конструкцію або розмір імплантата та враховувати розташування анатомічних структур.
Короткі імплантати при дефіциті кісткової тканини
За певних видів атрофії ми використовуємо короткі імплантати системи Plateau. Адже принципове значення має не лише довжина імплантата, а й його конструкція.
Імплантати з плато-дизайном дають змогу працювати за невеликого вертикального об’єму власної кісткової тканини в ситуаціях, коли встановлення традиційних довгих або середньої довжини гвинтових імплантатів ускладнене.
Таким чином, недостатня висота кістки в певних клінічних випадках не обов’язково означає необхідність її попереднього нарощування.
Основний принцип, якого дотримується Ігор Осадчий: імплантат повинен мати надійну опору у власній нативній кістці пацієнта. Чи означає це, що в Стоматології Осадчого не проводять кісткову пластику? Ні.
Кісткова пластика залишається важливим методом щелепно-лицевої хірургії та застосовується за наявності відповідних показань.
Вона може бути необхідною для відновлення кісток після травм, видалення пухлин, за значних дефектів, для відновлення втраченого контуру тканин і вирішення інших реконструктивних завдань.
Однак важливо розрізняти реконструкцію втраченої кісткової тканини та нарощування кістки виключно як обов’язковий попередній етап перед встановленням імплантата.