При повній або значній втраті зубів найефективнішим способом їх відновлення є протезування на імплантатах. При цьому класичний підхід до імплантації передбачає заміщення одного втраченого зуба одним імплантатом. Однак на практиці ми рідко маємо справу з такими клінічними ситуаціями, які дозволяють дотримуватися цього підходу.

Втрата одного або кількох зубів призводить до атрофії кісткової тканини, внаслідок чого протезування на імплантатах ускладнюється. Простіше кажучи, бракує достатнього об’єму кістки для встановлення великої кількості імплантатів. Саме тому найпоширенішими методами протезування на імплантатах є встановлення 4, 6, 8 і більше імплантатів, які виконують функцію опор для протезної конструкції.

Найчастіше до протезування на імплантатах звертаються пацієнти, які давно втратили власні зуби. А це означає, що процес атрофії кісткової тканини також розпочався давно. Таким чином, кісткового об’єму для встановлення імплантатів залишається вкрай мало. І тут важливо не лише правильно розрахувати розташування та кількість імплантатів, а й зуміти встановити їх у нативну кістку.

Для вирішення завдання протезування на імплантатах в умовах дефіциту кісткового об’єму найкраще підходять короткі імплантати системи-плато I-System. Такі імплантати відрізняються від класичних гвинтових тим, що мають додаткові уступи (плато), які збільшують площу контакту імплантата з кісткою. А отже, дозволяють успішно встановлювати стабільні імплантати навіть у кістку товщиною від 4 мм.

Сучасна імплантологія дедалі частіше рухається шляхом збільшення обсягу хірургічних втручань. При недостатньому об’ємі кісткової тканини пацієнтам нерідко пропонують кісткову пластику, синус-ліфтинг, пересадку кісткових блоків та інші операції, спрямовані на створення додаткового об’єму кістки для встановлення стандартних імплантатів.

Однак багаторічний практичний досвід Ігоря Осадчого показує, що такі втручання далеко не завжди є виправданими.

Будь-яка кістковопластична операція збільшує терміни лікування, його травматичність, вартість та ризик ускладнень. Крім того, штучно створена кісткова тканина не забезпечує того рівня надійності та довгострокової стабільності, який необхідний для успішної імплантації. Імплантати повинні бути повністю інтегровані в нативну (власну) кістку.

Саме тому у своїй практиці лікар дотримується іншого підходу. Замість того щоб створювати нову кістку, він використовує наявні анатомічні структури пацієнта та встановлює короткі імплантати системи-плато в ділянках збереженої нативної кістки.

Підхід лікаря ґрунтується на розумінні того, що головним етапом лікування є не імплантація, а протезування.

Саме майбутня конструкція визначає кількість імплантатів, їх розташування та вибір хірургічної тактики. Тому планування починається не з питання «який імплантат встановити», а з питання «який результат має отримати пацієнт після лікування».

При цьому враховується індивідуальна клінічна картина та плануються віддалені результати лікування. Тобто те, як функціонуватимуть імплантати та протези через багато років після встановлення. Такий підхід дозволяє надавати гарантію на імплантацію, а також забезпечувати пацієнту необхідний рівень комфорту.

Лікування починається з детального опрацювання плану та кошторису. Також пацієнтів консультують з усіх питань і розповідають про альтернативи, якщо такі існують, а також про можливі ризики різних підходів. Відкритий діалог із пацієнтом — запорука успішного лікування з довгостроковою перспективою.